Тарас Шевченко біографія

Ім’я Тараса Григоровича Шевченка відомо всьому світу. Геніальний український поет-революціонер займає почесне місце (серед найвизначніших письменників у світовій літературі. В першу чергу завдяки його творчості українська література посіла чільне місце в історії світової літератури і культури.

Т. Р. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Він вивів рідну літературу на широкі творчі простори, надовго затвердив в ній критичний реалізм та перший дав образи народних за ідейно-художнім змістом творів. Він поставив літературу — «живий орган життя» — на «єдино достойний шлях служіння батьківщині» (Грабовський), — перетворив її на трибуну народних інтересів і прагнень, могутнє знаряддя класової боротьби проти гніту і насильства.

Т. Р. Шевченко — народний геній. В її особі щасливо поєднувалися виняткова поетична обдарованість і настільки ж природна по своїй глибині і стійкості народність понять і поглядів на життя. Слід зазначити незвичайність біографії поета, його повної страждань життя, яка сконцентрувала і відбила в собі всю тяжкість існування простого народу в період кріпацтва. Сам він заявляв: «Історія мого життя складає частину історії моєї батьківщини». Все це визначило особливе місце Шевченка в історії української і світової культури як самобутнього поета, а також як дуже талановитого і своєрідного драматурга, белетриста, художника і найбільшого представника найбільш прогресивної суспільно-політичної, філософської та естетичної думки свого часу.

Т. Р. Шевченка розгорнув свою діяльність в останні два десятиліття кріпацтва, коли найбільш прогресивні громадські діячі Росії — революціонери-демократи Герцен, Бєлінський, Чернишевський — закликали народи Русі до організованого виступу проти кріпацтва і самодержавства. «У тісному єднанні з російськими революційними демократами, — наголошується в тезах Про 300-літай возз’єднання України з Росією», — вів боротьбу проти царизму і кріпацтва великий син українського народу, поет і революційний демократ Т. Г. Шевченка. Своїми творами, пройнятих непримиренною ненавистю до гнобителів, він зіграв воістину величезну роль у розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу. Шлях до звільнення українського народу він бачив, насамперед, у революційному єднання всіх слов’янських народів з російським народом».

Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814 р. в селі Моринцях на Київщині в сім’ї кріпосного селянина, що належить поміщика Енгельгардта. Незабаром Шевченко переїхали у село Кирилівку, що належить тому ж поміщикові.

«До 9 років Тарас Шевченко жив, так би мовити, на вихованні та утриманні в самої природи» (М. Гіркий). Рано залишившись сиротою, він випробував нужду і голод, знущання мачухи, а також учителів-дяків, у яких намагався навчитися грамоти, малювання.

В юнацтві Тарас Шевченко навчався у малярів, служив наймитом, а потім був зарахований в дворову челядь молодого поміщика, який тримав його в якості прислуги-козачка, спочатку в кирилівському маєтку, потім у Вільно і Петербурзі (куди поміщик-офіцер прямував по службі). Незважаючи на побої і загрози. Тарас в кожну вільну хвилину примудрявся займатися улюбленою малюванням, до якого проявив великі здібності ще з дитинства. Енгельгардт вирішив мати свого художника-кріпака і відправив вісімнадцятирічного Шевченка до петербурзького «різних живописних справ цехового майстра» Ширяєва на чотири роки.

Важкою була наука у Ширяєва. Після трудового дня Тарас Шевченко тікав у Літній сад і білі петербурзькі ночі малював статуї. За тою роботою застав його одного разу художник-земляк Іван Сошенко, який відразу звернув увагу на талановитого юнака. Він познайомив Шевченка з впливовими людьми, з секретарем Академії мистецтв Григоровичем, відомим художником Брюлловим, з поетами Гребінкою, Жуковським. Ці люди вирішили викупити Шевченка з неволі і визначити його в Академію мистецтв.

Почалися переговори з Энгельгардтом, в яких активну участь брали відомі російські художники Брюллов і Венеціанов. Енгельгардт, «ця найбільша свиня», за визначенням Брюллова, призначив 2500 рублів за викуп Шевченка («свого художника»). Брюллов намалював портрет Жуковського, який був розіграний у приватній лотереї. За виручені гроші 22 квітня 1838 р. Шевченко одержав відпускну.

Зі сльозами радості зустрів Тарас Григорович звістка про свободу. Незабаром він вступив в Академію мистецтв, яку закінчив 1845 р., ставши відомим художником-реалістом.

В Академії художеств Шевченко вивчав техніку гравірування. Після заслання він цілком віддався цій справі, досягнувши великих успіхів в офорті і гравюрі — тому мистецтві, яке, в першу чергу, на думку Шевченка, має дійти до народу, служити йому. За чудові офоргы у 1860 р. він отримав звання академіка-гравера.

Ще працюючи у Ширяєва, Шевченко почав писати свої перші вірші українською і російською мовами. В Академії мистецтв він посилено займався поетичною творчістю і виявив новий талант — талант геніального поета.

У 1840 р. з’явився невеликий збірник його віршів і поем під назвою «Кобзар», що складався з восьми творів. У 1841 р. їм написані поема «Гайдамаки» та ряд віршів, опублікованих в альманасі «Ластовка», в 1842 р. — уривок драми «Никита Гайдай» (написана російською мовою), в 1843 р. — деякі вірші в альманасі «Молодик», в 1844 р. — поеми «Гамалія», «Тризна» і «Безталанний» (останні російською мовою). Ці і наступні твори принесли Шевченка широку популярність народного поета, який, як говорили тоді прості люди, «про волю пише». зробили його ім’я популярним не тільки на Україні, але і в Росії. Білорусії, а потім і в інших, в першу чергу слов’янських країнах. З перших кроків своєї літературної діяльності Шевченка створить твору нової якості — блискучі зразки революційно-ромаггтической і критично-реалістичної літератури. «Його картини вражають яскравими, живими фарбами»,— справедливо зазначалося в рецензії «Літературної газети» на перше видання «Кобзаря».

Твори Тараса Шевченка швидко поширилися в народі, який любовно називав поета своїм кобзарем, тобто народним співаком. За свідченням сучасників, «Кобзар» і «Гайдамаки» широко розійшлися по Україні і були причиною сильного хвилювання умів». Багато пісні й думи українського кобзаря перейшли в усну поезію: «Шевченко був обранець народу в прямому значенні цього слова: народ як би обрав його співати замість себе» (Костомаров).

Вже в перших творах Шевченка з незрівнянною майстерністю висловив глибокі патріотичні почуття («Думи мої…», «Н. Маркевичу»), оспівав героїчне минуле українського народу («Гайдамаки», «Іван Підкова». «Тарасова ніч», «Гамалія»), правдиво змалював тяжке життя кріпаків, зокрема дівчат-селянок («Катерина», «Сліпа») і т. д. Ів ідейному, і в художньому відношенні він відразу перевершив своїх попередників і сучасників — Котляревського. Гулака-Артемовського. Квітку-Основ’яненка, Гребнн-ку, поетів-романтиків та інших українських письменників. Крім того, уже на початку свого творчого шляху Шевченко виступив як різнобічний письменник — автор ліричних віршів, балад, соціально-побутових та історичних поем і драм. Це багатство і різноманітність його творчої палітри з плином часу ще більше збільшився і виросло.

У ранніх ліричних поезіях Шевченко висловив високі думки про значення поезії і ролі поета-співака, який виражає народні думи («Думи мої…», «Перебендя»); тут у ряді випадків поет перегукується з Пушкіним і Лермонтовим. У вірші «Перебендя» він малює романтичний образ народного співця (кобзаря), але, на відміну від сучасників-романтиків, не звеличує співака над народом, а робить його слугою народу, виразником його настроїв. Так, вже в ранній творчості Шевченка органічно поєднуються романтичні мотиви з реалістичними тенденціями.

У вірші «на Вічну пам’ять Котляревському» та «К. Основьянснко» він славить своїх попередників, підкреслюючи в їх творчості патріотизм, правильне відображення історії і духу народу. У ряді ліричних творів цього періоду Шевченко розробляє пісенні мотиви про сиріт, бурлаках, страждання дівчат у розлуці з коханим: «Вітер буйний, вітер буйний», «Тече вода в синє море», «Думка» («На що мені чорні брови»).

В 1843 — 1845 рр. остаточно сформувався світогляд Тараса Шевченка. В його творчості міцно зміцнюється ідея селянської революції. Український поет виступав попередником і однодумцем великих революціонерів-демократів і разом з ними боровся за щастя трудящих всіх націй.

У 1845 р. після закінчення Академії мистецтв, отримавши звання «некласного художника», Шевченко за власним проханням був направлений на Україну для художніх занять» і незабаром влаштувався як художник і етнограф Київської археологічної комісії. За 1845 — 1847 рр. Шевченко, працюючи в комісії, об’їздив значну частину України, замальовуючи історичні пам’ятники, збираючи фольклор.

З 1844 р. все більше місце в літературній діяльності Тараса Шевченка займає політична сатира. Такі його поетичні твори, як «Сон», «Посланіє», «Кавказ», є світовими шедеврами політичної сатири. У цих творах український Кобзар виступає як переконаний революціонер, непримиренний борець за національно-соціальне визволення українського народу й інших поневолених народів.

Поема «Сон» (1844) — памфлет епохального значення, з нечуваною до цього сміливістю та силою спрямований проти самодержавства і кріпосництва, проти російської монархії з її бюрократією і царедворцями-«кабанами» з розкішними палатами і зруйнованими селами.

Поема «Сон» (1844) — памфлет епохального значення, з нечуваною до цього сміливістю та силою спрямований проти самодержавства і кріпосництва, проти російської монархії з її бюрократією і царедворцями-«кабанами» з розкішними палатами і зруйнованими селами.

У 1847 р. Шевченко був зарахований викладачем малювання Київського університету. Однак він не встиг приступити до роботи: навесні цього ж року його заарештували у справі Кирило-Мефодіївського братства — таємної українського суспільства, виступав, як вже зазначалося, за знищення кріпацтва, поширення освіти в народних масах і створення федеративної слов’янської республіки.