Що сталося з нашими футболістами на ЄВРО 2012

наші футболісти

Ігор Акінфєєв, Юрій Жирков, Роман Павлюченко, Дініяр Білялетдінов, Андрій Аршавін. Ці та інші хлопці подарували нам стільки радості влітку 2008 року, коли збірна Росії завоювала бронзові медалі чемпіонату Європи з футболу.

Чого тільки коштує незабутній матч з Голландією! Натхненний, місцями ефектний іскрометний футбол і реактивні швидкості нашої збірної настільки здивували не тільки всіх росіян, але і весь світ, що Росію почали зараховувати до грандів світового футболу!

Незважаючи на те, що деякі популярні на ЄВРО футболісти з незрозумілих мені причин у 2009-2010 роках випали не тільки з обойми збірної, але і своїх клубів (Іван Саєнко, Дмитро Торбінський, Денис Колодін), у нації були всі підстави з оптимізмом дивитися у майбутнє.

І тоді у всіх нас було відчуття, що ЧС 2010 буде ще більш тріумфальним. Адже наші провідні футболісти перебували в самому розквіті сил, молоді і повні амбіцій! Деякі лідери збірної змінили свої російські клуби на клуби з самого сильного чемпіонату в світі – Англійської Прем’єр Ліги.

Аршавін забивав Ліверпулю чотири м’ячі, граючи за лондонський Арсенал, Павлюченко стабільно результативно виступав за Тоттенхем, Білялетдінов освоювався в Евертоні, а Жирков перебрався з ЦСКА в Челсі. До того ж російську збірну поповнив подає великі надії наша висхідна зірка з московського ЦСКА Алан Дзагоєв.

Але не склалося, не зрослося. І ЧС 2010 ми всі дивилися по телевізору. Супроводжувалося все це гучними скандалами і докорами на адресу збірної. Як же це так вийшло?

Основна причина, на мій погляд, полягала в нашій самовпевненості. І ця біда завжди переслідує збірну Росії. Згадайте ЧМ2006 і Словаччину, відбірковий матч до ЄВРО 2008 з Ізраїлем і т. д. Тому шапкозакидальне ставлення в стикових матчах зі Словенією зіграло з нами злий жарт.

«Соромно, прикро, виправимося!» — під таким гаслом збірна розпочала наступний відбірковий турнір до ЄВРО 2012 в Україні та Польщі.

У 2012 році наша все ще не така вже й стара команда все-таки пробилася на Євро, але виглядала там просто гнітюче. Головним чином, на мою думку, винуватцем невдачі став не Аршавін і Co, а наш тренер Дік Адвокат. Однією ногою він вже був у своєму новому клубі – голландському ПСВ. І, як здалося з боку, втратив ентузіазм.

Перш за все, хлопців неправильно підготували функціонально.

Всі ми пам’ятаємо підготовку до ЄВРО 2008 з тренером Гусом Хіддінком, коли з першого погляду невиразна гра перед чемпіонатом переросла в реактивні швидкості по ходу турніру.

Пік форми на цей раз припав на останні дні до чемпіонату Європи і на матч з Чехією. Тому ми бачили і 3:0 з Італією, і 4:1 з Чехією. А потім почався спад. І не вина футболістів, що сил на швидкі переміщення по полю у них просто не було.

Бажання грати і перемагати було у всіх, навіть у Аршавіна! І я не вірю в мегатонни помийних коментарів і статей щодо зневажливого ставлення Андрія до збірної. Для того щоб переконатися в його намаганні, достатньо подивитися на статистику відданих їм гольових передач. Що стосується фізичного стану, він ніколи не виділявся супервинослівостью. А після тренерських помилок Аршавін капітально «підсів», втім, як і вся наша команда. І це було досить символічно.

На мій погляд, основні козирі нашої команди (психологічна стійкість, швидкість і кураж) були наглухо придушені консервативним і байдужим тренером, ім’я якого Дік Адвокат. Скатертиною тобі, Дік, доріжка!

Але це вже справи хоч і недавно, але вже минулих днів. У наступній статті ми розглянемо сьогодення і майбутнє збірної Росії.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
ЛайфХакер
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: